Ці слова ми чи не найчастіше чули від нашого Батька – ПЕЧЕНЮКА Василя Івановича…
Саме сьогодні 16 січня ми мали би разом з ним відзначати його 75-річчя…
Народився Батько 1949 року в селі Стецева на Станіславщині (нині – Івано-Франківщина) в селянській сім’ї Івана Миколайовича та Юлії Петрівни Печенюків.
Під час навчання у сільській школі Василь активно займався спортом, брав участь у художній самодіяльності (грав на домрі, мандоліні та трубі), був учасником шкільного духового оркестру. У 10-11 класах був бригадиром учнівської виробничої бригади.
З 1966 по 1971 рік навчався у Львівському сільськогосподарському інституті на агрономічному факультеті. Навчання Василеві давалося відносно легко, – сесії він складав лише на «відмінно». У цей час він виявив бажання займатися важкою атлетикою, у 1968-1970 роках був незмінним чемпіоном інституту у середній ваговій категорії (до 82,5 кг), у 1970 році Василь був учасником республіканських змагань з важкої атлетики серед студентів аграрних вищих навчальних закладів України. Окрім цього, з першого курсу грав у духовому оркестрі Львівського сільськогосподарського інституту. Уже починаючи з третього курсу навчання Василь почав займатися науковою роботою з проблематики рекультивації порушених земель. Навчання в інституті завершив з відзнакою.
З лютого 1971 року Василь Іванович працював у Хотинському районному управлінні сільського господарства – займався питаннями меліорації земель Хотинщини, вів районну книгу історії полів сівозмін, виконував доручення керівництва району з питань агрономічної роботи, водночас виконував функції державного районного інспектора з використання та охорони земель. У колективі управління та серед агрономів району він завоював справжній авторитет і повагу.
Відпрацювавши майже рік, Василь Іванович пішов служити до лав збройних сил СРСР, а повернувшись зі служби в армії, працював на попередньому місці роботи аж до переходу в Чернівецький філіал республіканського інституту «Укрземпроект» на посаду старшого агронома, де займався питаннями проектування та впровадження сівозмін у господарствах області та геоботанічного обстеження природних кормових угідь Карпатського регіону.
У листопаді 1973 року Василь Печенюк одружився з Олександрою Рудик, яка на той час після закінчення навчання в Івано-Франківському медичному інституті працювала лікарем-педіатром на Снятинщині.
У березні 1974 року Василь Іванович вступив до аспірантури кафедри загального землеробства Камʼянець-Подільського сільськогосподарського інституту, досліджував проблеми ефективності прийомів сільськогосподарської рекультивації порушених земель після добування вапняків товтрового кряжу. У 1977 році Василь Іванович успішно захистив дисертацію у спецраді Камʼянець-Подільського сільськогосподарського інституту.
З 1977 року Василь Іванович розпочав роботу на посаді асистента кафедри загального землеробства КПСГІ, уже в червні 1979 року його було обрано головою ради молодих учених інституту, протягом 1979-1981 рр. був відповідальним секретарем приймальної комісії, у жовтні 1980 року він був призначений вченим секретарем вченої ради КПСГІ. У лютому 1981 року ВАК СРСР призначив Василя Івановича вченим секретарем спеціалізованої вченої ради К. 129.01 із захисту дисертацій зі спеціальностей «Рослинництво» і «Загальне землеробство».
На той час у Василя Івановича уже було троє синів – Сергій (1974 р.н.), Андрій (1976) і Віталій (1978).
У липні 1982 року ВАК СРСР присвоїв Василю Печенюку вчене звання доцента кафедри загального землеробства.
З листопада 1983 року розпочався новий період у житті Василя Івановича – його було призначено деканом агрономічного факультету Камʼянець-Подільського сільськогосподарського інституту. У січні 1984 року вченою радою інституту його було обрано на посаду декана агрономічного факультету, який він очолював майже 29 років.
Молодий декан активно працював зі студентською молоддю, – майже усіх він знав особисто. Василь Іванович багато уваги приділяв удосконаленню навчального процесу, використовуючи досвід вчених-аграріїв, з якими йому доводилося працювати раніше.
За його безпосередньої участі в університеті було відкрито спеціальності «Плодоовочівництво і виноградарство», «Екологія та охорона навколишнього середовища», «Землевпорядкування та кадастр», «Садово-паркове господарство», «Технологія зберігання, консервування та переробки плодів і овочів».
За результатами організаційно-освітньої діяльності Василь Іванович був нагороджений багатьма відзнаками різних рівнів. Зокрема у 2006 році він отримав почесне звання «Заслужений працівник освіти України».
За плечима Василя Івановича – 72 роки неспокійного буремного творчого життя, сповненого величезних зусиль і значних здобутків, поваги від рідних і близьких, колег і студентів, друзів, яких у нього було дуже багато.
…«Життя прожити – не поле перейти» – ці слова стали гаслом для нашого Тата, яким ми пишаємося і який завжди житиме в наших серцях…
Андрій Печенюк
