АКТУАЛІЗАЦІЯ КЛАСИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ДУХОВНЕ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

Навчально-науковий інститут заочної і дистанційної освіти П'ятниця, 17 листопада 2023, 12:13 727

16 листопада 2023 року кафедра права, професійної та соціально-гуманітарної освіти Навчально-наукового інституту заочної і дистанційної освіти Закладу вищої освіти «Подільський державний університет» провела науковий семінар у форматі круглого столу, присвячений відзначенню Всесвітнього дня філософії. У роботі семінару взяли також участь викладачі кафедри української мови та кафедри іноземних мов Навчально-наукового інституту заочної і дистанційної освіти та студенти перших курсів університету.

Наукові заходи присвячені відзначенню Всесвітнього дня філософії кафедри права, професійної та соціально-гуманітарної освіти проводять щорічно. На сайті Закладу вищої освіти «Подільський державний університет» міститься інформація про заходи, які були проведені 23 листопада 2019 року (https://pdatu.edu.ua/news-13/vidznachennya-vsesvitnogo-dnya-filosofiji.html : Відзначення всесвітнього дня філософії) та 30 листопада 2021 року (https://www.pdatu.edu.ua/news-13/v-podilskomu-derzhavnomu-universiteti-prokhodila-dekada-filosofiji.html : В Подільському державному університеті проходила декада філософі).

У 2022 році заходи з відзначення Всесвітнього дня філософії проходили в контексті святкування 300 років з дня народження Григорія Сковороди 2 і 3 грудня 2022 року. https://www.pdatu.edu.ua/news-19/300.html : Академічні читання присвяченні відзначенню 300-річчя з дня народження Григорія Сковороди, 2 грудня 2022 року; https://www.pdatu.edu.ua/news-13/znakova-postat-hryhoriia-skovorody-v-ukrainskii-kulturi.html : Знакова постать Григорія Сковороди в українській культурі, 3 грудня 2022 року)

З доповіддю на науковому семінарі виступив професор кафедри права, професійної та соціально-гуманітарної освіти Навчально-наукового інституту заочної і дистанційної освіти ЗВО «ПДУ» доктор філософських наук, професор Микола ПОПОВИЧ. Для ознайомлення якомога більшої кількості здобувачів віщої освіти (студентів та аспірантів) з проблематикою наукового семінару доповідь професора Поповича М. Д. публікується без скорочень.

У виступі завідувачки кафедри права, професійної та соціально-професійної освіти кандидатки історичних наук, доцентки Алли БОДНАР була акцентована увага на необхідність глибокого вивчення та популяризації класичної культурної спадщини України, зокрема музики Миколи Леонтовича. Як відомо, всесвітньо відому різдвяну та новорічну колядку «Щедрик» написав випускник Кам’янець-Подільської православної духовної семінарії М. Леонтович. Семінар проходив в архітектурній споруді, в якій була розташована у ХІХ столітті семінарія. В теперішній час – це один з навчальних корпусів ЗВО «Подільський державний університет». А. Боднар запропонувала присвятити один із майбутніх семінарів аналізу музики Миколи Леонтовича. Після обговорення доповіді усі учасники семінару слухали фрагменти музичних творів найвидатніших композиторів.

Текст доповіді:

Рішення про відзначення Всесвітнього дня філософії прийняло ЮНЕСКО у 2002 році. В Україні цей день відмічається з 2006 року. Всесвітній день філософії відзначається щороку в третій четвер листопада. У 2023 році він припадає на 16 листопада.

Як відомо, філософія є вченням про світ і людину, про місце людини у світі та відношення людини до світу. Філософія – це перша теоретична й системна наука в історії пізнання. Вона вийшла з міфології, й до ХVII століття була синонімом науки. В період Нового часу (добу Модерну) від філософії відокремились й перетворились на окремі науки механіка, фізика, хімія, математика, біологія, соціологія, психологія та інші природничі, суспільні і гуманітарні науки, а від них у свою чергу – усі сучасні науки. В наш час існує понад 10 тисяч наук.

Філософія, на відміну від інших наук, виступає одночасно у кількох іпостасях. Вона є наукою, світоглядом, методологією наукового пізнання, формою суспільної свідомості, сферою духовної культури суспільства, мистецтвом та ідеологією.

Філософія формує у людини раціональне, теоретичне, аналітичне, системне, критичне, недогматичне та творче мислення. Будучи наукою філософія є системою теоретичних знань про всезагальні закономірності розвитку світу та сутність людини. Філософія синтезує наукові знання, які виробляють природничі, технічні, суспільні та гуманітарні науки в єдину загальнонаукову картину світу.

Як світогляд філософія визначає цінності, ідеали, цілі та пріоритети розвитку суспільства. На принципах та ідеалах гуманістичної філософії Відродження та філософії Просвітництва ХVІІ-ХVІII століть відбудована політико-правова система та духовна культура Західної цивілізації. Філософія допомагає людині створити й реалізувати власний проєкт життя, відбудовувати власну ієрархію цінностей, визначити мету і сенс життя, розставити життєві пріоритети, відрізняти головне від другорядного.

Філософія допомагає людині вижити в драматичних, навіть трагічних, життєвих ситуаціях. Книга римського філософа-стоїка та імператора Марка Аврелія «Наодинці з собою» допомогла багатьом американським офіцерам пережити надважкі умови в’єтнамського полону. Ця книга може допомогти вистояти та вижити й нашим співвітчизникам у російському полоні. (https://coollib.net/b/484081-mark-avreliy-naodintsi-z-soboyu/read : Марк Аврелій. Наодинці з собою)

Наука не може розвиватися без методології дослідження. Всі загальнонаукові методи пізнання – індукція, дедукція, аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування, ідеалізація, системний, структурно-функціональний, логічний, історичний, герменевтичний та інші методи – історично склалися в системі філософського знання.

Енциклопедичність змісту філософії та культура філософського мислення розширюють культурний горизонт людини, допомагають її відчувати себе рівною в середовище інтелектуалів. Давньогрецький філософ Арістіпп, учень і друг Сократа, говорив, що філософія навчила його розмовляти з будь-якою людиною на будь-яку тему.

Філософія здійснює великий вплив на розвиток усіх сфер культури суспільства : науку, мистецтво, політику, право, мораль і релігію. Водночас філософія вбирає в себе найбільш значимі ідеї і цінності названих сфер культури.

Результатом тісного «співробітництва» філософії та окремих наук є зародження таких синтетичних наук як філософія науки, філософія культури, філософія релігії, філософія права, філософська антропологія, соціальна філософія, філософія історії, філософія техніки, філософія освіти, філософія мови (лінгвістична філософія). Філософське осмислення теоретичних, методологічних та аксіологічних проблем науки породило таки галузі знання як філософські проблеми фізики, математики, астрономії, біології, хімії, медицини, економічних, технічних сільськогосподарських та інших наук.

Про тісний взаємозв’язок філософії та мистецтва свідчить те, що серед класичних творів мистецтва є такі, в яких, в узагальнених художньо-естетичних образах, здійснено філософське осмислення буття людини у світі та сенсу її життя. Це літературні твори Гомера, Шекспіра, Гете, Шевченка, Франка, Камю, Сартра, Маркеса; фільми Фелліні, Параджанова, Довженко, театральні вистави Брехта і Віктюка; музика Бетховена і Вагнера.

Філософія сприяє глибокому розумінню та адекватному тлумаченню сутності науки, релігії, мистецтва, моралі, політики, права, економіки, техніки, штучного інтелекту, сучасної екологічної кризи.

У філософії її теорія та власна історія більш тісно взаємопов’язані між собою ніж у інших науках. Знання змісту філософських текстів праць (трактатів, діалогів, есе) видатних мислителів минулого (Конфуція, Лао-цзи, Сократа, Платона, Арістотеля, Томаса Аквінського, Декарта, Сковороди, Канта, Гегеля, Гайдерера, Гусерля, Гадамера) сприяє проясненню, аналізу й осмисленню тих викликів, з якими зіткнулось сучасне суспільство. Ідеї та думки цих філософів, в наш час, є не менш актуальні, ніж в ті часи коли вони жили.

Наукова, педагогічна та просвітницька діяльність носіїв філософського знання – філософів, – відповідним чином організована й інституціолізована. У більшості вищих навчальних закладах України та зарубіжних країн функціонують кафедри філософії (у складі нашого університету кафедра філософії існувала 35 років – з 1976 року по 2011 рік), а у провідних університетах – філософські факультети. В академіях наук розвинених країн світу створені інститути філософії. У системі Національної академії наук України функціонує інститут філософії імені Григорія Сковороди. З метою проведення просвітницької роботи створюються філософські товариства та асоціації. В деяких країнах існують філософські книгарні та кав’ярні. У популяризації філософії задіяна навіть соціальна реклама. У вагоні мюнхенського метро я бачив плакат з закликом: «Vorsicht! Philosophie erveitert Deinen Yjrizont» («Увага! Філософія розширює горизонт людини»).

Професійні філософи працюють не тільки у вищих навчальних закладах та науково-дослідних інститутах. Вони займаються аналітичною роботою та стратегуванням у консалтингових фірмах, аналітичних центрах політичних партій та урядових інституцій. В корпораціях Amazon, Apple, Google, Facebook, Microsoft, Oracle філософи виношують креативні ідеї, які програмісти оцифрують в ІТ продукти.

В розвинених країнах світу створені філософські товариства, дослідження і популяризації спадщини окремих філософів. Кантівське товариство США, наприклад, налічує понад 8000 тисяч членів. Для обговорення нагальних й актуальних філософських проблем сучасності проводяться круглі столи, наукові семінари, наукові конференції, симпозіуми та конгреси.

Головною формою міжнародної організації наукової діяльності філософів світу є Всесвітні філософські конгреси. Вони проводяться з 1900 року. Всього було проведено 24 конгреси. Міста їх проведення: Париж (1900), Женева (1904), Гейдельберг (1908), Болонья (1911), Неаполь (1924), Нью-Йорк (1927), Оксфорд (1930), Прага (1934), Париж (1937), Амстердам (1948), Брюссель (1953), Венеція (1958), Мехіко (1963), Відень (1968), Варна (1973), Дюссельдорф (1978), Монреаль (1983), Брайтон, Великобританія (1988), москва (1993), Бостон, США (1998), Стамбул (2003), Сеул (2008), Афіни (2013), Пекін (2018). ХХV Всесвітній філософський конгрес відбудеться 1-8 серпня 2024 року в Римі.

Всесвітні філософські конгреси відіграють значну роль у міжнародному культурному обміні. Вони забезпечують комунікацію між провідними філософами та інтелектуалами різних країн, допомагають проведенню філософських дискурсів і дискусій з важливих проблем сучасності. Головні теми останніх конгресів присвяченні філософсько-антропологічній проблематиці, тобто осмисленню феномену людини: «Філософське розуміння людини» (Брайтон,1988); «Людство на переламному етапі» (москва, 1993); «Пайдея: філософія і виховання людства» (Бостон, 1988); «Філософія обличчям до глобальних проблем» (Стамбул, 2003); «Переосмислення філософії сьогодні» (Сеул, 2008); «Філософія як пізнання і спосіб життя» (Афіни, 2013); «Вчитися бути людиною» (Пекін, 2018); «Філософія без кордонів» ( планується у Римі, 2024).

Філософія осмислює й оцінює явища та процеси, котрі посідають вагоме місце у політичній, соціальній і духовній сферах життя суспільства. Одним з таких явищ є класична культурна спадщина людства.

Термін «культура» походить від латинського слова cultura, що в перекладі на українську мову означає обробка. Спочатку цим терміном позначалось землеробство, або аграрна культура (agricultura). У ХVIII столітті видатний французький філософ і письменник Франсуа Марі Аруе Вольтер (1694-1778) придав терміну «культура» інший зміст. Поняттям «культура» він позначав такі характеристики людини як освіченість, вихованість і толерантність. Приблизно у такому значенні ми вживаємо це поняття у теперішній час.

У філософській, культурологічній та соціологічній літературі сформульовано безліч визначень культури. Французький соціолог Абрам Моль нарахував понад 200 визначень поняття «культура». Американські соціологи культурі Альфред Кребер і Толкот Парсонс знайшли близько 500 дефініцій культури. Але жодне з цих визначень не відображає, й не виражає усі властивості, аспекти, грані, сторони і виміри культури. Приведу лише два визначення поняття «культура»:

«Культура – це передані та творені сутності та моделі цінностей, ідей та інших систем, які є чинником що формують людську поведінку, а також є продуктом такої поведінки» (А. Кребер, Т. Парсонс);
«Культурою вражають усе те що має людина чи громада людей не від природі, а від власного розуму і власної творчості» (Дмитро Антонович, український історик мистецтва (1877-1945)).

У більш популярній інтерпретації культура є сукупністю матеріальних і духовних цінностей створених людством протягом історії, а також історичний набутий набір норм, правил, настанов і заборон, які забезпечують збереження, гармонізацію та функціонування соціуму. .Людина творить культуру разом з іншими людьми, заради інших людей і завдяки напрацьованому іншими людьми. Іншими словами людина є одночасно творцем і творінням культури.

Культура – це позитивний результат людської діяльності. Існує безліч проявів або маніфестацій культури. До світу культури належать духовні цінності – наукові знання, твори мистецтва, моральні та правові норми, звичаї і традиції, суспільно-політичні та естетичні ідеали; матеріальні цінності – одяг, взуття, архітектурні та будівельні споруди, транспорт, техніка і технології, тощо.

В культурі (філософії, мистецтві, релігії) зародились й вкоренились загальнолюдські цінності – самоцінність життя, самоцінність людини, добро, істина, краса, верховенство права, рівність усіх людей перед законом, гідність, честь, свобода, благородство, віра, надія, любов.

Але серед продуктів людської діяльності і мислення людини є й такі, які не вписуються у парадигму культури. Я їх називаю патологічними явищами культури. Це ненормативна лексика, порнографія, тощо.

За допомогою таких операцій нашого мислення, як типологізація та класифікація усі предмети матеріальної і духовної культури можна об’єднати у певні загальні структури – форми та типи. Я нарахував близько 50 форм культури. Їх можна умовно поділити на три групи:

До першої групи можна віднести ті форми культури, що забезпечують зв'язок і гармонію людини та природи: екологічна культура, аграрна культура, культура виробництва, культура праці, технологічна культура, культура споживання, когнітивна культура, методологічна культура.

Друга група включає ті форми культури засобами яких можна впорядковувати та гармонізувати економічні, політичні, правові, моральні, ідеологічні, конфесійні, етнічні, міжособистісні та сімейні відносини між людьми: політична культура, правова культура, моральна культура, організаційна культура, культура управління, культура спілкування, діалогова культура, етикетна культура, культура підприємництва, фінансова культура, педагогічна культура, освітня культура, культура сімейних відносин, релігійна культура, культура міжетнічних, міжрасових та міжконфесійних відносин, санітарна культура, культура побуту, сексуальна культура, кулінарна культура, медична культура.

Третя група охоплює ті форми культури, котрі спрямовані на самопізнання, самовдосконалення, самовиховання і саморозвиток людини: культура мислення, світоглядно-аксіологічна культура, філософська культура, художня культура, естетична культура, культура мови і мовлення, культура дозвілля, культура відпочинку, культура харчування, психологічна культура, культура почуттів, гігієнічна культура, безпекова культура, фізична культура, культура одягу, культура розваг.

Запропонована класифікація умовна й відносна. Деякі форми існування культури, з приведеної класифікації, можуть бути одночасно віднесені до двох, або до усіх трьох груп.

Окрім вищеназваних форм культури, в культурі можна умовно виділити типи культури й рівні культури.

Історичні типи культури: первісна культура, культура Стародавнього Сходу, культура Античної Європи, культура Середньовіччя, Культура Відродження, Культура Нового часу (доби Модерну), культура Новітнього часу (Постмодерну), або сучасна культура.

Релігійні типи культури: християнська (католицька, православна, протестантська), ісламська, буддистська, іудаїстська.

Регіональні культури (культурні регіони): західна культура і східна культура, європейський культурний регіон (культура країн Європи, США, Канади, Австралії, Нової Зеландії), африканський культурний регіон, арабо-мусульманський культурний регіон, індійський культурний регіон, латиноамериканський культурний регіон, далекосхідний культурний регіон (культура Китаю, Японії, Кореї, Монголії).

Усі типи культури взаємодіють між собою, впливають один на одного.

Рівні культури: субкультура, масова культура і елітарна культура; народна культура і класична культура.

Класична культура. Термін «класика» походить від латинського слова classicus, що в перекладі на українську мову означає взірцевий, вишуканий, досконалий. Вперше його вжив в літературу римський філософ і політичний діяч Марк Туллій Ціцерон (106-43 рр. до н. е.).

Право називатися класичними отримали різноманітні творіння культури. Давно увійшли в обіг поняття, що утворені зі словом «класика» й якими позначається високий рівень досконалості в усіх сферах людської діяльності. Це класичне мистецтво, класична література, класична музика, класичний театр, класична архітектура, класична хореографія, класичний живопис, класична наука, класична філософія, класичне римське право, класична політична економія, класична логіка, класична освіта, класичний університет, класична гімназія, класичний одяг, класичний костюм, класичний інтер’єр, класичні меблі, тощо.

Класичне мистецтво. Термін «класичне мистецтво» вживається в двох значеннях:

Класичне мистецтво – мистецтво періоду найвищого його розвитку й розквіту. Класичним називають античне мистецтво (мистецтво Стародавньої Греції та Стародавнього Риму), мистецтво епохи Відродження та мистецтво класицизму.
Класичне мистецтво – сукупність творів мистецтва, які є зразковими для наслідування та мають вічну цінність для культури.

Мистецтво – це творче, образне-естетичне відображення й осмислення дійсності. Продуктом художньої творчості є твори мистецтва. Художні твори, на відмінність від наукових праць, філософських трактатів, пронизують усі інстанції духовного світу людини – серце (сферу емоцій і почуттів) та розум (сферу мислення). Твори мистецтва – унікальні та неповторні. Немає двох однакових творів в історії мистецтва. Немає двох Ілліад, двох Ромео і Джульєтт, двох Кобзарів. В мистецтві усе існує в одному примірникові. Винятком є лише графіка. У графіці кілька примирників одного ж того твору мають статус оригіналу.

Мистецтво поділяється на роди, види і жанри.

Просторові мистецтва – це така родова група видів мистецтва, в яких художні образи як би «застиглі» в просторі. До просторових мистецтв належать таки види мистецтва як живопис, графіка, скульптура, архітектура, художня фотографія, декоративно-прикладне мистецтво, садово-паркове мистецтво.

Часові мистецтва – родова група видів мистецтва, які не мають матеріального речового втілення. До часових мистецтв належать художня література, музика та художні програми радіо. Художні образи в часових мистецтвах мають певну тривалість та послідовність. Вони існують й розгортаються у часі.

Просторово-часові мистецтва – родова група синтетичних видів мистецтва. В них поєднуються зображувальні та виражальні можливості кількох мистецтв. До просторово-часових мистецтв відносяться театр, кіно, художні продукти телебачення, музично-драматичні види мистецтва (опера, оперета, балет), естрада, хореографія, цирк.

Мистецтва також поділяються на зображувальні і виражальні.

Зображувальність у мистецтві виявляється у правдивості, адекватності витворення дійсності в образах мистецтва, у схожості відображення з тим, що відображається. Слід зазначити, що зображення реальності в мистецтві є не простим копіюванням явищ та процесів дійсності. До зображувальних мистецтв належать живопис, графіка, скульптура, художня література, театр, кіно, опера, оперета.

Виражальність є властивістю мистецтва розкривати, в емоційній формі, суть й смисли тих явищ реальності що відтворюються у художньому творові, передавати ставлення художника до предмету відображення. До виразних мистецтв відносяться музика, архітектура, хореографія, балет, пантомімо, лірична поезія.

Існують ще кілька принципів та систем класифікації мистецтва на роди, види та жанри. Асе усі вони умовні та відносні. Мистецтво є більш різноманітним й складним феноменом духовної культури ніж будь-яка система класифікації. Деякі види і жанри мистецтва не вписуються повністю в жодній класифікації. Наприклад, музика відноситься до виражальних мистецтв, але такий її жанр як пісня є одночасно зображувальним і виражальним мистецтвом.

Класична художня література – сукупність художньо-літературних творів, що вважаються зразковими та еталонними для своєї епохи завдяки тих смислів що містять у себе, й, які з часом, не втратили свого значення та актуальність.

Художня література виробила цілу систему засобів зображення та виразу світу людини – порівняння, алегорія, метафора, гіпербола, іронія, антитеза, символ, оксиморон. В арсеналі літератури є кілька десятків таких засобів. Аналізом того як застосовуються ці художньо-естетичні засоби в конкретних художніх творах займаються літературознавці, історики літератури та літературні критики. Моя задача полягає у тому, щоб переконати Вас прочитати класичні художні твори. Щоб Ви міркували над тими смислами, котрі закладені в шедеврах класичної художньої літератури, й отримали під час їх читання естетичне задоволення.

Класична художня література розвиває гостроту мислення людини, формує культуру мови, діалогу і дискусії, збагачує лексичний діапазон, розширює ерудицію, підвищує інтелектуальний рівень. Відомий швейцарський психолог Жан Піаже (1896-1980), автор фундаментальних творів з проблем психології мислення і психології інтелекту, показав, чим відрізняється освічена людина від ідіота. Висока література формує когнітивне різноманіття у читача такої літератури, тобто розширює його горизонт, формує інтелект й удосконалює форми мислення. Зміст мислення неосвіченої людини, в когнітивному плані, є одноманітним, а його мова має обмежений лексичний діапазон. Французький філософ-просвітитель ХVIII століття Дені Дідро (1713-1784) говорив, що людина перестає мислити, коли перестає читати.

Щотижневий американський журнал Newsweek склав, у 2009 році, список 100 кращих книг, які має прочитати кожна освічена та інтелігентна людина. Це своєрідний список списків. В його основі покладені списки десяти рейтингів, складених протягом 20 років. У формуванні цього списку брали участь провідні бібліотеки, відомі літературні інститути, видатні літературознавці та культурологи.

На мій погляд – це найбільш обґрунтований перелік рекомендованих книг для читання. Є ще багато інших списків книг, які варто прочитати. Але, у цілому, вони збігаються зі списком книг, які пропонує Newsweek. (https://javalibre.com.ua/blog/100_knyh_news_week : Це 100 найкращих книг в історії світової літератури по версії Newsweek).

У списку є два твори російського письменника Льва Толстого, котрі я не рекомендую читати. Це «Війна і мир» та «Анна Кареніна». Але роман «Лоліта» (№ 4 у списку), американського письменника російського походження Володимира Набокова, варто прочитати.

Національний літературний канон – сукупність художніх творів, які вважаються класичними, мають високу художньо-естетичну і смислову цінність та входять у золотий фонд національної літератури певного етносу.

У 2020 році Український осередок Міжнародного ПЕН-клубу та онлайн-журнал The Ukrainians презентували український літературний ТОП 100. Це й є український літературний канон, бо інших немає. У обговорені ТОП 100 творів української літератури брали участь провідні українські філософи, літературознавці, літературні критики, культурологи, та понад 650 тисяч читачів. Ці 100 культових шедеврів були обрані з довгого списку, в якому налічувалось 436 творів. (https://nzl.theukrainians.org/vid-kulisha-do-sogodennya-obraly-100-znakovyh-romaniv-i-povistej-ukrayinskoyu-movoyu.html : Від Куліша до сьогодення: 100 знакових романів і повістей українською мовою).

Ці 200 творів зарубіжної та української класичної літератури можна прочитати за 5-7років. Перед тим як приступити до їх читання раджу дивитися їх екранізацію. Деякі шедеври зарубіжної класичної літератури мають до п’яти екранізацій. До кожної книги, з рейтингу ТОП 100 творів, що складають український літературний канон, додаються невеликі анотації. Вони допоможуть Вам обрати ті книги, які Ви вирішите прочитати у першу чергу. Також рекомендую дізнатись про зміст (тему, ідею і сюжет) цих 200 книг із статей опублікованих в енциклопедії Britannica. Можна також «консультуватися» з цього приводу зі Штучним Інтелектом.

Класична музика – сукупність музичних творів в яких поєднуються глибина змісту, емоційна виразність та досконалість форми. Класична музика – це золотій фонд музичної культури людства.

Музика - це вид мистецтва, в якому світ людини (зовнішній та внутрішній) та її ставлення до світу, емоційні стани її душі, виражаються за допомогою музичних звуків. Музика – це гармонія звуків. В музиці звуки приведені у гармонійну систему за допомогою певних засобів виразу емоцій та почуттів людини. Музичні звуки відрізняються від шумових звуків тим, що вони мають певну висоту, та їх можна відтворити та музичних інструментах і за допомогою голосу людини. Шумові звуки не мають точної висоти, їх важко відтворити за допомогою музичних інструментів.

Музику створює народ. Композитори є лише її аранжувальниками. Композитор – це людина, як правило з консерваторською освітою, яка «переводить» народні музичні мотиви на мову високої музики.

Музика виробила цілу систему художньо-естетичних засобів за допомогою яких виражаються емоційні стани душі людини – мелодія, гармонія, темп, ритм, тональність, лад, тембр, метр. Існує понад двадцять подібних засобів. Усі ці виражальні засоби, в єдності, складають мову музики. Особливості прекрасної, й водночас складної, мови музики вивчають музикознавці. Моя ціль полягає у тому, щоб переконати Вас не захоплюватись тільки одним жанром та одним стилем музики, а – кількома. Якщо уявити музику у вигляді величезного палацу, то доцільно побувати у більшості з його залів – у залах симфонії, опери, оперети, балету, естради, народної музики, джазу, блюзу, року та багатьох інших.

Дивовижний і прекрасний світ музики умовно можна класифікувати на види, жанри та стилі. Види музики – інструментальна, вокальна, вокально-інструментальна, хорова, танцювальна музика. Окремі музичні класичні шедеври можна знаходити також в естрадній музиці. Тому, я вважаю, що класична естрада не виступає як оксиморон по відношенню до класичної музики.

Художні форми в межах одного якогось виду мистецтва називаються французьким словом «жанр» (genre). У системі кожного виду музики є кілька жанрів.

До видів музики відносять оперу, оперету та балет. Але, ці види музичного мистецтва містять у себе ще й театральну, драматургічну складову. Тому їх називають музикально-драматичними видами мистецтва.

Жанри інструментальної класичної музики: симфонія, соната, сюїта, рапсодія, ноктюрн.

Жанри вокальної класичної музики: ораторія і кантата (великі жанри вокальної класичної музики; вони є водночас є й жанрами хорової музики); пісня і романс (малі жанри вокальної музики).

Жанри хорової класичної музики – хорова мініатюра, хоровий концерт, кантата, ораторія.

Жанри танцювальної класичної музики – вальс, танго, менует.

Характеристика музичних жанрів. Симфонія – музичний твір для, симфонічного оркестру. Складається з 3-4 частин. Симфонічний оркестр – великий оркестр до складу котрого входять струнно-смичкові (скрипка, альт, віолончель, контрабас), клавішні (рояль, фортепіано, клавесин), духові (труба, кларнет, саксофон, тромбон, флейта, фагот, гобой, най, акордеон, орган) та ударні інструменти (барабан, бубен, литаври, тарілки, трикутник, ксилофон, цимбали). У симфонічному оркестрі грають 45-70 музикантів-виконавців під управлінням диригента. Соната – музичний інструментальний твір створений, як правило, для одного або двох інструментів. Сюїта – музичний інструментальний твір, який складається з 4 частин, що контрастують між собою за характером й темпом. Розрізняють сюїти для фортепіано, для струнного оркестру та симфонічні сюїти. Рапсодія – музичний віртуозний інструментальний твір створений на основі народних музичних мотивів. Виконується на одному або кількох інструментах. Ноктюрн – невелика лірична музична (як правило фортепіанна) п’єса на «нічну» тему. Кантата – вокально-інструментальний музичний твір для одного або кількох солістів та оркестру. Кантати діляться на духовні (релігійні) та світські. Ораторія – музичний твір великої форми для хору, солістів та оркестру. Для ораторії характерний сильний драматизм. Опера – жанр музично драматичного мистецтва в якому синтезуються вокальна і інструментальна музика, драматичне мистецтво, поезія, хореографія і живопис. Головним елементом опери є віртуозно виконана, соло або дуетом, арія (у перекладі з італійської мови – пісня). Оперета – музично-театральна вистава, переважно із комічним сюжетом, в якому синтезується словесний діалог, сольна та інструментальна музика, сценічне дійство і хореографія. Балет – музично-хореографічна театральна вистава в якому поєднуються хореографія, симфонічна музика і драматургія.

Найвідоміші композитори в історії музики: