Марко Вовчок — українська письменниця, перекладачка, видавниця російського походження. Її твори мали антикріпацьке спрямування та описували історичне минуле України. В 1860-х здобула значної літературної слави в Україні після публікації в 1857 році українськомовної збірки «Народні оповідання». Збагатила українську літературу низкою нових жанрів, зокрема соціально-феміністичною повістю («Інститутка»). Повість «Маруся» в перекладі-адаптації французькою стала популярною в Західній Європі кінця XIX ст. Після скандалу щодо плагіату її перекладів російською в 1870-х майже припинила літературну кар'єру.
Народилася Марко Вовчок (справжнє ім’я Марія Олександрівна Вілінська) 22 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Орловської губернії в збіднілій сім’ї. Хоча її мати походила з княжого роду Радзівілів, а батько мав білоруське коріння.
В салоні тітки К. Мордвінової в Орлі познайомилася з майбутнім чоловіком Опанасом Маркевичем, який відбував заслання за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Протягом 1851-1858 років родина мешкала у Чернігові, Києві, Немирові, завдяки чому Олександра досконало вивчила життя, культуру та мову українського народу.
«Та хіба це не диво, щоб росіянка перетворилася в українку, та такі повісті видала, що тобі, мій друже, довелося би впору!» – писав Пантелеймон Куліш у листі до Тараса Шевченка.
Збірка перших творів Марка Вовчка, написаних у немирівський період життя, вийшла в Петербурзі під назвою "Народні оповідання" (1857). Незважаючи на те що до першої збірки "Народних оповідань" увійшло одинадцять невеликих творів (серед них оповідання "Сестра", "Козачка, "Чумак", "Одарка", "Сон", "Панська воля", "Викуп"), вона справила велике враження на літературно-громадську думку. Найвищого мистецького рівня досягає Марко Вовчок у зображенні трагічної долі жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві була найбільш гнобленою, приниженою й безправною істотею. Цей образ посідає центральне місце в обох книжках "Народних оповідань", а також у "Рассказах из народного русского быта", "Інститутці".
Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання ("Козачка", "Одарка", "Горпина", "Ледащиця", "Два сини"), баладного оповідання ("Чари", "Максим Гримач", "Данило Гурч"), соціальної повісті ("Інститутка"), психологічного оповідання й повісті ("Павло Чорнокрил", "Три долі"), соціальної казки ("Дев'ять братів і десята сестриця Галя"), художнього нарису ("Листи з Парижа").
Історичні повісті та оповідання для дітей "Кармелюк", "Невільничка", "Маруся" ще за життя Марка Вовчка здобули широку популярність. Повість "Маруся", наприклад, була перекладена кількома європейськими мовами. В переробленому П.-Ж. Сталем вигляді вона стала улюбленою дитячою книжкою у Франції, відзначена премією французької академії і рекомендована міністерством освіти Франції для шкільних бібліотек. Найвизначніша історична повість-казка Марка Вовчка "Кармелюк" написана в 1862 — 1863 рр.
Твори Марка Вовчка за її життя, починаючи з 1859 р., з'являються в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходять у Франції, Англії, Німеччині, Італії та інших європейських країнах.
Творила під псевдонімом «Марко Вовчок». За однією з версій, псевдонім вигадав Пантелеймон Куліш, що у такий спосіб поєднав прізвище чоловіка Марії з її «вовчкуватістю» у спілкуванні (була мовчазна і мало говорила).
При цьому мала величезний успіх у чоловіків. Небезпідставно пліткували про її романи з Пантелеймоном Кулішем, Іваном Тургенєвим, Миколою Добролюбовим, Олександром Пассеком, Дмитром Писарєвим.
Знала більше десяти мов. Переклала багато творів із французької, німецької, англійської, польської, зокрема – 15 романів Жюль Верна. А повість «Маруся» стала улюбленою дитячою книжкою у Франції і видавалася 20 разів.
Вдруге вийшла заміж за Михайла Лобача-Жученка. Перед смертю попросила чоловіка: «Якщо не судиться мені лежати поряд із Шевченком, поховай мене під грушою у нашому саду».
Провідний бібліотекар (бібліограф) НБ ЗВО «ПДУ»
Людмила Посітко
